З глибоким сумом і невимовним болем сповіщаємо про втрату великої Людини – пішов із життя Вашкевич Віктор Миколайович, доктор філософських наук, професор, заслужений працівник народної освіти України, завідувач кафедри соціальної філософії, філософії освіти та освітньої політики Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.

 

 

Народився Віктор Миколайович 11 серпня 1951 року в Білорусі, у родині сільського вчителя, й ще змолоду пізнав ціну праці: працював будівельником, слюсарем на Київському радіозаводі. Отримавши цей важливий життєвий досвід, вступив на історичний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою у 1978 році.

 

З особливою вдячністю згадував своїх викладачів і наукових наставників, зокрема професора В.О. Замлинського, який став для нього духовним і професійним орієнтиром.

 

Освітній і науковий шлях Віктора Миколайовича охоплює понад чотири десятиліття. Він працював у Миколаївському кораблебудівному інституті імені адмірала С.О. Макарова (нині – Національний університет кораблебудування), де пройшов шлях від викладача до завідувача кафедри, а також редагував наукові збірники та очолював гуманітарні ініціативи. У важкі роки становлення української незалежності йому вдалося заснувати кафедру соціально-гуманітарних наук у технічному виші – справу, яка вимагала особливої відданості, терпіння та віри в людей.

 

З 1998 по 2006 рр. він був помічником–консультантом народного депутата України. У 2007 році захистив докторську дисертації «Формування та розвиток історичної свідомості студентської молоді в Україні в період суспільних трансформацій (соціально–філософський аналіз), здобувши ступінь доктора філософських наук. Із 1994 року – академік Української Академії Наук, очолював її гуманітарне відділення.

 

Віктор Миколайович був автором понад 230 наукових праць, включно з 15 монографіями, десятками підручників і навчально-методичних посібників. Його наукові дослідження сприяли формуванню нової філософії освіти в Україні, розвитку державної освітньої політики та гуманітарної думки.

 

Його життєве кредо – «Завжди бути собою» – було дороговказом не лише для нього, а й для тих, хто мав щастя бути поруч. Визначальні риси характеру – наполегливість, принциповість, людяність – зробили його не просто педагогом і вченим, а моральним авторитетом для поколінь студентів і колег.

 

Втрата Віктора Миколайовича – непоправна. Та пам’ять про нього житиме у вдячних серцях учнів, колег, друзів і всієї академічної спільноти. Він залишив по собі не лише наукову спадщину, а й світло, яке ще довго буде зігрівати душі тих, хто його знав.